Русскоязычный заголовок: Направления украинско-казахстанского сотрудничества (2009 г.)
Напрямки українсько-казахстанської співпраці
У грудні минулого року Казахстан відсвяткував 18-ту річницю незалежності країни. З цієї нагоди журналісти агентства Укрінформ звернулись до Надзвичайного і Повноважного Посла України у Казахстані Миколи Селівона та його казахстанського колеги в Україні Амангельди Жумабаєва з проханням розповісти про двосторонні торговельно-економічні відносини, їх потенціал, досвід, який може бути корисним для однієї чи другої сторони.
– Як ви оцінюєте рівень торговельно-економічних відносин між двома країнами?
А. Ж. – Казахстан і Україна рівною мірою зазнали на собі вплив глобальної фінансово-економічної кризи. З початку 2009 року динаміка двостороннього товарообігу мала тенденцію до зниження. Якщо позаторік він досяг майже 5-мільярдного показника і Казахстан посідав 5–6 місце серед основних торговельних партнерів України, то за 9 місяців 2009 року становив близько 3 млрд. дол. США.
Базою для розвитку двосторонніх торговельно-економічних відносин залишаються паливно-енергетична і транспортно-транзитна сфери. Через Україну проходять зручні трансконтинентальні напрями вантажопотоків. Це створює для Казахстану додаткові можливості для просування своїх економічних інтересів в європейському регіоні. Співробітництво у сфері морського транспорту цікаве з точки зору використання українських портів. І у цьому контексті актуальним стане уніфікація транзитних тарифів, спрощення митних процедур.
Імпортуючи чималі обсяги вуглеводневої сировини і маючи значний потенціал виробництва нафтогазового устаткування, Україна виявляє зацікавленість до розробок родовищ у басейні Каспійського моря, маршрутів транспортування і поставок корисних копалин.
Одна із важливих галузей, що викликає інтерес у наших суб’єктів господарювання, – машинобудування. Україна зберегла індустріальну базу, і Казахстан зацікавлений у поставках сільгосптехніки, техніки для електростанцій, імпорті вагонів. Водночас розглядаються можливості створення заводів для складання й обслуговування цієї техніки на території Казахстану.
Створення спільних підприємств із перспективою виходу на європейські й азіатські ринки, пошук безпечної з точки зору міжнародної торгівлі моделі енергетичного співробітництва, розвиток туризму, навчання кадрів – такий далеко не повний перелік напрямків міждержавної взаємодії.
М. С. – За даними казахстанської статистики, за 10 місяців 2009 року загальний обсяг товарообігу між Україною та Республікою Казахстан становив 3082,6 млн. доларів, що на 8% менше, ніж за аналогічний період позаминулого року. За загальними обсягами товарообігу Україна посідає друге місце після Росії серед країн СНД і четверте – серед 184 країн – торгових партнерів Казахстану, а за обсягами експорту – третє місце після Росії та Китаю. Думаю, що це гарний показник.
Щодо шляхів зростання товарообігу, то це, перш за все, реалізація спільних інфраструктурних проектів, створення спільних підприємств. Слід також усунути перешкоди у режимі вільної торгівлі, не застосовувати протекціоністські заходи, налагодити тісну співпрацю щодо узгодження митно-тарифної політики, використання єдиного транзитного простору.
– Як нові правила митного регулювання між Казахстаном, Росією та Білоруссю позначаться на їх економіці?
А. Ж. – Першого січня цього року набрали чинності нові правила Митного союзу, які обіцяють хороші дивіденди. Загальний обсяг ВВП країн цього союзу становитиме 2 трлн., сільгосппродукції – 112 млрд., товарообігу – 900 млрд. доларів США, сукупні запаси нафти – 90 млрд. барелів. Економічний ефект від створення Митного союзу для Казахстану оцінюється більш ніж у 16 млрд. американських доларів.
– Які проекти співпраці між Україною та Казахстаном Ви назвали б найбільш перспективними?
М. С. – Тут, на мою думку, слід враховувати кілька факторів. Одночасно з реалізацією антикризових заходів розробляється програма форсованого індустріально-інноваційного розвитку на п’ятирічку і стратегія Казахстану до 2020 року. Передбачається, що проекти в енергетиці, машинобудуванні, будівництві, на транспорті отримають чималі інвестиції на принципах державно-приватного партнерства. І, на моє глибоке переконання, українські підприємці можуть і повинні знайти своє місце у реалізації цих масштабних планів.
Варто більше уваги приділити багатостороннім проектам, як, наприклад, Міжнародний центр зі збагачення урану в Ангарську, в якому зацікавлені і Казахстан, і Росія, і Україна.
Україну головним чином цікавить забезпечення національних інтересів, серед яких за пріоритетністю назву постачання енергоносіїв та їхній транзит, використання транзитного потенціалу нашої держави у напрямку Західний Китай – Західна Європа, космос, машинобудування, агропромисловий комплекс і продовольча безпека. Казахстан, у свою чергу, цікавлять інвестиції та новітні технології. І він вітатиме українські компанії, які зможуть йому це запропонувати у сферах промисловості, сільського господарства, інформаційних технологій. Але, вочевидь, перспективи потрібно вимірювати не в абсолютних категоріях національних інтересів, а на рівні конкретних пропозицій конкретних підприємств. Наприклад, Казахстан відчуває нагальну потребу у вагонах-зерновозах. Україна могла б долучитись до вирішення цієї проблеми. Вінницька компанія «Брацлав» у минулому році поставила і змонтувала 8 тваринницьких комплексів у різних районах Казахстану.
– Який досвід Казахстану в подоланні наслідків економічної кризи міг би бути корисним для України?
М. С. – Насамперед, це оперативність і чіткість. Ланцюжок: постановка завдання – прийняття рішення – реалізація його – дуже короткий.
По-друге, системність і перспективність. Антикризовий план охоплює всі сегменти народного господарства: банківську справу, фінансову систему, підтримку малого і середнього бізнесу, створення робочих місць тощо. Казахстанський уряд і великі компанії, згортаючи низку програм, у тому числі і за кордоном, не відмовились від продовження реалізації потужних інфраструктурних проектів, спрямованих на диверсифікацію поставок вуглеводнів, будівництво залізниць і автомагістралей, створення нових і модернізацію діючих виробничих потужностей. І вкладає в це серйозні кошти, як власні, так й іноземні інвестиції.
По-третє, соціальна спрямованість. Наприклад, антикризова програма «Дорожня карта», основна мета якої – створення додаткових робочих місць шляхом залучення людей до реконструкції доріг, відбудови комунальних і соціальних об’єктів. У 2009 році на неї було виділено 1,5 млрд. доларів США, у нинішньому планується ще 1 млрд. У її рамках минулого року було створено 258 тис. робочих місць, у цьому буде ще 130 тисяч. Для Казахстану, де проживає 16 млн. чоловік, з яких 8,5 млн. – економічно активне населення, це солідні цифри. І таких прикладів багато.
| 
